Оцінка майна для банку. У пошуках компромісу
Не дарма ще на початку 2000-х оцінювачі, жартома, називали банківську оцінку “любовним трикутником”, маючи на увазі оцінювача, представника банку і клієнта, який збирається брати кредит під заставу майна.
Найчастіше для цілей банківської застави оцінюють нерухомість, земельні ділянки, обладнання, автомобілі.
Звичайно ж замовник оцінки, передаючи свою власність у заставу банку, зацікавлений у максимальній оцінці об’єкта, адже від цього залежить, який розмір кредиту він отримає.
Тут треба враховувати, що окремі банки можуть додатково коригувати в меншу сторону суму кредиту після попереднього прийняття рішення про його видачу і отримання оцінки.
Під час оформлення іпотечного кредиту, майбутній власник житла, зацікавлений у високій сумі оцінки, закладаючи сюди бюджет на ремонт і облаштування квартири. А наразі ще і на купівлю додаткового енергообладнання.
А що ж банк? З одного боку банківські вимоги до об’єктивності оцінки досить високі. І це справедливо, адже банк ризикує грошами своїх клієнтів, видаючи кредити.
Співробітники відділу кредитних ризиків банка виписують правила і вимоги до оціночних компаній. Прискіпливо ставляться до об`єктів застави та підбору аналогів оцінювачем. Вони ж виставляють жорсткі вимоги до позичальника і до самого об’єкта. З іншого боку, окремі банківські співробітники мотивовані швидше видати кредит, ніж засмутити клієнта відмовою. Від обсягу виданих кредитів, залучених клієнтів можуть залежати їхні премії та кар`єра.
В такій ситуації оцінювач опиняється в дуже делікатному становищі. З одного боку клієнт-позичальник, який безпосередньо платить за роботу і при цьому налаштований на «оцінку повище», з іншого боку – банк, в особі департаменту ризиків, який суворо контролює результати оцінки, має жорсткі вимоги до вмісту звітів. І ще є банківські фахівці з відділення, які безпосередньо працюють з позичальником та наполегливо вимагають оцінки, що задовільнить клієнта банку, щоб від них не пішов від них.
У результаті оцінювач має бути максимально дипломатичним відстоюючи власну думку на вартість майна. Водночас виконувати оцінку бездоганно щоб жодна сторона не мала сумніву в її об`єктивності. Результатом такої роботи для оцінювача має стати одночасно і задоволений позичальник, що отримав кредит і банківські фахівці що не мають зауважень до вмісту звіту та розрахунків вартості предмета оцінки.
Як правило, кожен банк працює з кількома оціночними компаніями, відповідно є конкуренція, зокрема й цінова. Тож, окрім вміння дипломатично розв’язувати складні питання, робити якісну оцінку, акредитований у банку оцінювач що має мати збалансовану та конкурентну цінову політику власних послуг.
З нашого досвіду роботи з заставним майном ми винесли, що на першому місці має стояти репутація оцінювача. Тобто оцінка має бути виконана максимально коректно, відповідно до стандартів банку та згідно з вимогами законодавства України. І лише потім оцінювач має думати про заробітки й цінову конкурентну боротьбу. Бо втративши репутацію на завищених викривлених оцінках можна залишитись поза бортом банківського партнерства та навіть піти з ринку. Тобто бездоганна робота завжди залишає професіонала професіоналом, і відрізняє його від конкурентів, які нехтують якістю задля разового заробітку.

