Не дарма ще на початку 2000-х оцінювачі, жартома, називали банківську оцінку “любовним трикутником”, маючи на увазі оцінювача, представника банку і клієнта, який збирається брати кредит під заставу майна.

Не секрет, що найчастіше для цілей банківської застави оцінюють нерухомість, будинки, квартири, землю, трохи рідше нежитловий фонд.
Звичайно ж замовник оцінки, передаючи свою нерухомість у заставу банку, зацікавлений у максимальній оцінці об’єкта, адже від цього залежить, який розмір кредиту він отримає. Тим паче що банки все одно часто “ріжуть” оціночну вартість, видаючи 50-70% суми.
Під час оформлення іпотеки ситуація дещо відрізняється. Кредитне наповнення може досягати 30-50 % від суми оцінки. Але і в цьому разі майбутній власник квартири, що купується, наполягатиме на високій сумі оцінки, закладаючи сюди бюджет на ремонт і облаштування житла.
А що ж банк? З одного боку банківські вимоги до об’єктивності оцінки досить високі. Співробітники відділу кредитних ризиків банку виписують правила і вимоги до оціночних компаній. Зменшують оціночну вартість, виставляють жорсткі вимоги до позичальника і до самого об’єкта. З іншого боку, низові банківські співробітники мотивовані швидше видати кредит, ніж засмутити клієнта відмовою. Від обсягу виданих кредитів, залучених клієнтів можуть залежати їхні премії і бонуси, а часом і неформальна винагорода від клієнта.
Як ви вже здогадуєтеся, в такій ситуації оцінювач опиняється в дуже делікатному становищі. З одного боку клієнт, який безпосередньо платить оцінювачу за роботу і при цьому хотів би “замовляти музику”, з іншого – банк, який формально ставить обмеження для оцінювача. І ще є банківські клерки з найближчого відділення, які наполегливо вимагають “оцінити подорожче”, щоб клієнт від них не пішов.
У результаті оцінювач повинен проявляти чудеса дипломатії та ораторського мистецтва, щоб знайти золоту середину, заробити грошей і не втратити акредитацію в банку.
Варто зауважити, що вся ця нервування не приносить оцінювачам надприбутку. Як правило, кожен банк працює з кількома оціночними компаніями, відповідно є конкуренція, зокрема й цінова. Крім того, рідкісний банк не бере з оцінювача комісію за рекомендацію, яка зазвичай становить 10-20% від вартості послуг оцінювача.
У підсумку складається ситуація, коли лише справжній оцінювач-професіонал здатний або відстояти свою оцінку перед банком, або відмовитися від оцінки конкретного об’єкта, якщо має місце тиск зацікавлених сторін. Часто градус напруги перевищує розумні межі. У будь-якому разі репутація оцінювача понад усе і її не можна проміняти на разовий заробіток і компроміс.